Плыви,  рыба, плыви.
Вот острова твои,
Вот трава - за травой
вот он, твой рулевой.
Правит он твой маршрут,
шьет тебе парашют,
пасет тебя на глубине,
где чужих и знакомых нет.

Скинув звезд огоньки
прямо в устье реки,
он, твой рулевой,
заговорит с тобой.
- Это лодки и сны,
две ярких зеленых звезды.
Короче говоря,
это смерть, вероятно, моя.

Жизнь - тишина и смех.
Ее хватает на всех,
на всех, кого я любил.
Так лети, рыба, лети.
Здесь, в огромной сети,
знаю я все пути,
знаю все маяки,
плыву всему вопреки.

Только твои глаза,
тайны и чудеса,
исповедный улов
портовых городов.
Люби, рыба, люби,
без надежды иди.
Отправляясь на дно,
радуйся всё равно.

Любовь стоит всего -
прощения твоего,
измены и суеты,
предательской доброты,
всего, чего ты не ждешь,
всего, что переживешь,
и марта, и октября,
о смерти не говоря.

 

Пливи, рибо, пливи –
ось твої острови,
ось твоя трава,
ось твоя стернова:
править твій маршрут,
шиє тобі парашут,
пасе тебе в глибині
при своєму стерні.

Коли зелені зірки
падають в гирло ріки,
тоді твоя стернова
промовляє слова:
це ось – мої сни,
це – рибальські човни,
це – ніч, це – течія,
це – смерть, певно, моя.

Життя – це тиша й сміх.
Його стане на всіх.
Його вистачить всім –
всім коханням моїм.
Тому лети, рибо, лети –
я знаю всі мости,
знаю всі маяки,
роблю все навпаки.

Лише твої слова,
лише таємниці й дива,
лише сповідь і піст
в одному з портових міст.
Кохай, рибо, кохай,
хай безнадійно, хай,
хай без жодних надій –
радій, рибо, радій.

Любов варта всього –
варта болю твого,
варта твоїх розлук,
варта відрази й мук,
псячого злого виття,
шаленства та милосердь.
Варта навіть життя.
Не кажучи вже про смерть.

Сергей Жадан